Про хліб

Одного разу зїйшов сам Бог на землю побачити, як люди живуть। Зайшов в одну хату, дивиться - люди не шанують хліба। В другу, в третю - теж саме। Знущаються над хлібом, топчуть його в Землю।Розсердився Бог, думає, що ж таке?। Пішов він у поле। Кали дивиться, а колоски на стеблі великі, від самої землі аж до верха। Сердитий Бог: вирішив провчити людей। Захопив рукою колосок і потянув догори। Був би все понищів, фле тут прибігли собака і кіт і почали його просити, щоб він кинув їм хоч трошки хліба। І випросили। Змилувався Бог। І залишив на колоску те, що не встиг зішморгнути। Відтоді хліба стало меньше і люди почили його шанувати। Відтоді ми собачий і котячий хліб їмо।
Авор знахідки - Ковальська Олена, учениця 8Б класу та Тикул Ольга Андріївна - вчитель хімії.

Біла смерека.

Дуже давно на Кичерах косив син удовині।В обід пішов до потоку води напитися।
І побачив білу дівку, яка пригнала до водопою білих овець। Він спробував увійти в потік - вона попросила не каламутити воду। Тоді юнак попросив дівчиу дати йому напитись। Вона зачерпнула в долоні воду, і він пив з дівочих долонь। Коли відходив, запитав, чи можна до неї прийти। На що красуня відповіла: "Приходь, бо ти моє серце скаламутив"
В час сінокосу, коли той хлопець, косив йому все вчувалось, що коса співає: "Приходь, бо ти моє серце скаламутив"। А потім вони разом почали пасти вівці і разом класти стоги। Сінокоси скінчилися коли десь,Спаса і легень і дівка, він з косою, вона з граблями, гнали вівці і поверталися до дому। Недалеко їх зустріла легенева мати। Молоді сказали їй, що вони любляться ї будуть разом।
Але матері не сподобалася дівчина, вона закляла її і перетворила на Білу Сереку। Тоді, коли світлі коси перетворилися в смеретчине гілля, дівчина крикнула: " Мій яворе!" В ту мить юнак став Явором। І з їхнього коріння потекли їхні чисті сльзи - вода Білої Смереки। Казала стара бабця - Ворожина, що як ходила ввечері по воду, то бачила, на тому місці хлопця і дівчину।
Автор знахідки - Тикул Ольга Андріївна і учень ८ - Б класу Буковський олександр

Про те, як ромашка стала ворожкою

Ромашку звичайно звичайно знають усі. Вибігаючи в садок, де цвітуть ромашки, і обриваючи пелюстку за пелюсткою, приказують : " любить - не любить ..." Але як неболяче Ромашці, вона пишається: Я незвичайна собі квітка, а знаменита ворожка. Піду похвалюсь своїй королеві - Троянді। " Так і зробила ромашка. А троянда повеліла: "Залишаєшся у моєму палаці. Будеш придворною дамою - королевиною знаменитою ворожкою"।
І стала ромашка жити у королівському квітнику. Покличе її Троянда до себе і запитує:
"Скажи мені знаменита придворна ворожка, чи любить мене Польовий Мак?
Ромашка пошепчить : "Любить - не любить" - а тоді відповідає: "Ой так - так! любить - любить тебе Мак"
Згодом знову запитує королева: " А чи любить мене квіт Ірис?" Стиха повороживши, Ромашка відповідає: "І тепер, як і колись, Любить - Любить". А потім цікавиться ци любить королеву Гладіолус?" Ромашка відповідає: " Як тебе не любити? Любить - Любить!"

І як Троянді бути незадоволеною? Всі в королевстві її люблять! Але схаменувшись вона зрозумілі, що є квіт Нарцис, який любить лише себе। Покликала вона свою ворожку і запитує: "Чи є в світі квіт, який її не любить?" Як завжди повороживши відповідає Ромашка:"Не хвилюйся всі тебе люблять!" Не повірила Троянда ворожці і вигналя її з королевства.

Побрела Ромашка, наче циганка, по усіх усюдах। Де тільки не зупинялась вона і в садах, і на полях, і на луках, і в полі...

Автор знахідки Колеснікова Наталія - учениця ८ - Б класу та вчитель хімії Тикул Ольга Андріївна